Suchergebnisse

Intro -- Vorwort -- Danksagung -- Inhalt -- Abkürzungsverzeichnis -- 1 Einleitung -- 1.1 Wissenschaftliche Problemstellung -- 1.2 Methodische Vorgehensweise und Aufbau der Untersuchung -- 2 Theoretische Grundlagen zur Erforschung des Auswärtigen Handelns der EU -- 2.1 Zum Begriff der Außenpolitik und des auswärtigen Handelns der EU -- 2.2 Zur Akteursqualität der EU -- 2.3 Das Prinzipal-Agenten-Modell als Ansatz zur Erforschung der EU -- 2.3.1 Charakteristische Prinzipal-Agenten-Probleme und Kontrollmechanismen in der EU -- 2.3.2 Delegation und Diskretion in der EU-Außenpolitik und Konfliktresolution -- 2.4 Die Relevanz theoretischer Grundlagen für die Untersuchung des auswärtigen Handelns der EU im Kontext des ukrainisch-russischen Konfliktes -- 3 Ein Rückblick: Vom Euromaidan bis zum Krieg im Donbas -- 3.1 Das Phänomen des Euromaidans und seine Folgen -- 3.2 Die Krim-Krise -- 3.3 Militärische Aggression im Osten der Ukraine -- 3.4 Definitionsprobleme: Ukraine-Krise, -Konflikt oder -Krieg? -- 3.5 Zwischenfazit: Russische Aggression in der Ukraine als Herausforderung für Europa -- 4 Das Auswärtige Handeln der EU im Ukrainisch-Russischen Konflikt -- 4.1 Die Reaktion der EU: Präzedenzlos oder unentschlossen? -- 4.2 Restriktive Maßnahmen der EU gegen Russland: Sanktionen und ihre Wirkung -- 4.3 Mediation europäischer Art: Normandie und Minsk -- 4.4 Zwischenfazit: Die Rolle der Europäischen Union in der Deeskalation des Konfliktes -- 5 Die Involvierung Europäischer Institutionen und Nicht-Institutioneller Akteure in Versuche zur Lösung des Ukrainisch-Russischen Konfliktes -- 5.1 Kooperation und Konkurrenz zwischen den institutionellen Agenten der EU bei der Konfliktresolution und Sanktionierung -- 5.1.1 Der Europäische Rat -- 5.1.2 Die Hohe Vertreterin der EU und der Europäische Auswärtige Dienst -- 5.1.3 Der Rat der Europäischen Union.

В 2014-2019 рр. історична політика в Україні перетворилась на важливе для політичної еліти поле, в межах якого розгорнулась активна діяльність за посилення національного наративу, як його розуміли реалізатори політики. Головним актором на цьому полі став Український інститут національної памяті, на чолі з істориком Володимиром В'ятровичем. Основним підґрунтям для активізації «битв за минуле» стала агресія Російської Федерації і конфлікт на Донбасі. З точки зору діячів історичної політики та правлячого істеблішменту їх активність мала консолідувати українське суспільство. Однак, вся діяльність Інституту перетворилась на перманентний конфлікт з інтелектуалами та суспільством. Інтелектуали були занепокоєні інструменталізацією історії і фактичним перетворенням діяльності Інституту у пропаганду, глорифікацією праворадикальних рухів часів Другої світової війни. Активні групи в суспільстві і активісти турбувались з приводу нехтуванням з боку Інституту прав жінок – наступом на свято 8-го березня, тавруванням критиків Інституту, як «п'ятої колони Кремля». Зміна голови Інституту наприкінці 2019 р. дозволяє сподіватись на зміну політики. Однак, ситуацію ускладнює те, що чинна команда залишається на своїх посадах. Але, більш важливим є контекст, в який можна вписати український випадок – зміна політичних трендів у Східній Європі, а можливо і за її межами. Головні ознаки цього повороту – прихід до влади правих урядів, які використовують популістську риторику, в якій може бути присутня ксенофобія, мова ненависті, шовінізм. В умовах військового конфлікту українське суспільство, яке переживає певну мілітаризацію життя, стає легкою здобиччю такої політики і схожої риторики. В цьому фокусі, діяльність Інституту лише відповідає таким трендам, і обслуговує інтереси політичного істеблішменту. ; В 2014-2019 гг. историческая политика в Украине превратилась на важное для политической элиты поле, в пределах которого развернулась активная деятельность за усиление национального нарратива, как его понимали реализаторы политики. Главным актором на этом поле стал Украинский институт национальной памяти, во главе с историком Владимиром Вятровичем. Основным фундаментом для активизации «битв за прошлое» стала агрессия Российской Федерации и конфликт на Донбассе. С точки зрения деятелей исторической политики и политического истеблишмента их активность должна была консолидировать украинское общество. Однако, вся деятельность Института превратилась в перманентный конфликт с интеллектуалами и обществом. Интеллектуалы были обеспокоены инструментализацией истории и фактическим превращением деятельности Института в пропаганду, глорификацией праворадикальных движений времен Второй мировой войны. Активные группы в обществе и активисты беспокоились по поводу пренебрежения со стороны Института к правам женщин – наступлением на праздник 8го марта, клеймением критиков Института, как «пятой колонны Кремля». Смена главы Института в конце 2019 г. даёт надежду на изменение политики. Однако, ситуацию осложняет то, что действующая команда сохраняет свои должности. Но, еще более важным является контекст, в который можно вписать украинский случай – изменение политических трендов в Восточной Европе, а возможно, и за ее пределами. Главные признаки этого поворота – приход к власти правых правительств, которые используют популистскую риторику, в которой может присутствовать ксенофобия, язык ненависти, шовинизм. В условиях военного конфликта украинское общество, которое переживает определенную милитаризацию жизни, становится легкой добычей такой политики и подобной риторики. В этом свете деятельность Института лишь отвечает таким трендам, и обслуживает интересы политического истеблишмента. ; In 2014–2019 historical policy in Ukraine has turned into an important field for the political circle, within the framework of which vigorous activity has been developed to strengthen the national narrative, as policy implementers understood it. The main actor in this field was the Ukrainian Institute of National Remembrance, led by historian Volodymyr Viatrovich. The main ground for intensifying the "battles for the past" was the aggression of the Russian Federation and the conflict in the Donbass. From the point of view of historical figures and the political establishment, their activity was to consolidate Ukrainian society. However, all the activities of the Institute turned into a permanent conflict with intellectuals and society. Intellectuals were concerned about the instrumentalization of history and the actual transformation of the Institute's activities into propaganda, the glorification of right-wing radical movements since World War II. Active groups in society and activists were worried about the Institute's neglect of women's rights - an attack on the 8th of March, stigmatization of the Institute's critics as the "fifth column of the Kremlin". A change in the head of the Institute at the end of 2019 gives hope for a change in policy. However, the situation is complicated by the fact that the current team retains its positions. But even more important is the context into which the Ukrainian case can be entered - a change in political trends in Eastern Europe, and possibly beyond. The main signs of this turn are the rise to power of right-wing governments, which use populist rhetoric, which may include xenophobia, hate speech, chauvinism. In the context of the military conflict, Ukrainian society, which is undergoing a certain militarization of life, becomes an easy prey for such a policy and similar rhetoric. In this light, the Institute's activities only correspond to such trends and serve the interests of the political establishment.

В 2014-2019 рр. історична політика в Україні перетворилась на важливе для політичної еліти поле, в межах якого розгорнулась активна діяльність за посилення національного наративу, як його розуміли реалізатори політики. Головним актором на цьому полі став Український інститут національної памяті, на чолі з істориком Володимиром В'ятровичем. Основним підґрунтям для активізації «битв за минуле» стала агресія Російської Федерації і конфлікт на Донбасі. З точки зору діячів історичної політики та правлячого істеблішменту їх активність мала консолідувати українське суспільство. Однак, вся діяльність Інституту перетворилась на перманентний конфлікт з інтелектуалами та суспільством. Інтелектуали були занепокоєні інструменталізацією історії і фактичним перетворенням діяльності Інституту у пропаганду, глорифікацією праворадикальних рухів часів Другої світової війни. Активні групи в суспільстві і активісти турбувались з приводу нехтуванням з боку Інституту прав жінок – наступом на свято 8-го березня, тавруванням критиків Інституту, як «п'ятої колони Кремля». Зміна голови Інституту наприкінці 2019 р. дозволяє сподіватись на зміну політики. Однак, ситуацію ускладнює те, що чинна команда залишається на своїх посадах. Але, більш важливим є контекст, в який можна вписати український випадок – зміна політичних трендів у Східній Європі, а можливо і за її межами. Головні ознаки цього повороту – прихід до влади правих урядів, які використовують популістську риторику, в якій може бути присутня ксенофобія, мова ненависті, шовінізм. В умовах військового конфлікту українське суспільство, яке переживає певну мілітаризацію життя, стає легкою здобиччю такої політики і схожої риторики. В цьому фокусі, діяльність Інституту лише відповідає таким трендам, і обслуговує інтереси політичного істеблішменту. ; В 2014-2019 гг. историческая политика в Украине превратилась на важное для политической элиты поле, в пределах которого развернулась активная деятельность за усиление национального нарратива, как его понимали реализаторы политики. Главным актором на этом поле стал Украинский институт национальной памяти, во главе с историком Владимиром Вятровичем. Основным фундаментом для активизации «битв за прошлое» стала агрессия Российской Федерации и конфликт на Донбассе. С точки зрения деятелей исторической политики и политического истеблишмента их активность должна была консолидировать украинское общество. Однако, вся деятельность Института превратилась в перманентный конфликт с интеллектуалами и обществом. Интеллектуалы были обеспокоены инструментализацией истории и фактическим превращением деятельности Института в пропаганду, глорификацией праворадикальных движений времен Второй мировой войны. Активные группы в обществе и активисты беспокоились по поводу пренебрежения со стороны Института к правам женщин – наступлением на праздник 8го марта, клеймением критиков Института, как «пятой колонны Кремля». Смена главы Института в конце 2019 г. даёт надежду на изменение политики. Однако, ситуацию осложняет то, что действующая команда сохраняет свои должности. Но, еще более важным является контекст, в который можно вписать украинский случай – изменение политических трендов в Восточной Европе, а возможно, и за ее пределами. Главные признаки этого поворота – приход к власти правых правительств, которые используют популистскую риторику, в которой может присутствовать ксенофобия, язык ненависти, шовинизм. В условиях военного конфликта украинское общество, которое переживает определенную милитаризацию жизни, становится легкой добычей такой политики и подобной риторики. В этом свете деятельность Института лишь отвечает таким трендам, и обслуживает интересы политического истеблишмента. ; In 2014–2019 historical policy in Ukraine has turned into an important field for the political circle, within the framework of which vigorous activity has been developed to strengthen the national narrative, as policy implementers understood it. The main actor in this field was the Ukrainian Institute of National Remembrance, led by historian Volodymyr Viatrovich. The main ground for intensifying the "battles for the past" was the aggression of the Russian Federation and the conflict in the Donbass. From the point of view of historical figures and the political establishment, their activity was to consolidate Ukrainian society. However, all the activities of the Institute turned into a permanent conflict with intellectuals and society. Intellectuals were concerned about the instrumentalization of history and the actual transformation of the Institute's activities into propaganda, the glorification of right-wing radical movements since World War II. Active groups in society and activists were worried about the Institute's neglect of women's rights - an attack on the 8th of March, stigmatization of the Institute's critics as the "fifth column of the Kremlin". A change in the head of the Institute at the end of 2019 gives hope for a change in policy. However, the situation is complicated by the fact that the current team retains its positions. But even more important is the context into which the Ukrainian case can be entered - a change in political trends in Eastern Europe, and possibly beyond. The main signs of this turn are the rise to power of right-wing governments, which use populist rhetoric, which may include xenophobia, hate speech, chauvinism. In the context of the military conflict, Ukrainian society, which is undergoing a certain militarization of life, becomes an easy prey for such a policy and similar rhetoric. In this light, the Institute's activities only correspond to such trends and serve the interests of the political establishment.

В 2014-2019 рр. історична політика в Україні перетворилась на важливе для політичної еліти поле, в межах якого розгорнулась активна діяльність за посилення національного наративу, як його розуміли реалізатори політики. Головним актором на цьому полі став Український інститут національної памяті, на чолі з істориком Володимиром В'ятровичем. Основним підґрунтям для активізації «битв за минуле» стала агресія Російської Федерації і конфлікт на Донбасі. З точки зору діячів історичної політики та правлячого істеблішменту їх активність мала консолідувати українське суспільство. Однак, вся діяльність Інституту перетворилась на перманентний конфлікт з інтелектуалами та суспільством. Інтелектуали були занепокоєні інструменталізацією історії і фактичним перетворенням діяльності Інституту у пропаганду, глорифікацією праворадикальних рухів часів Другої світової війни. Активні групи в суспільстві і активісти турбувались з приводу нехтуванням з боку Інституту прав жінок – наступом на свято 8-го березня, тавруванням критиків Інституту, як «п'ятої колони Кремля». Зміна голови Інституту наприкінці 2019 р. дозволяє сподіватись на зміну політики. Однак, ситуацію ускладнює те, що чинна команда залишається на своїх посадах. Але, більш важливим є контекст, в який можна вписати український випадок – зміна політичних трендів у Східній Європі, а можливо і за її межами. Головні ознаки цього повороту – прихід до влади правих урядів, які використовують популістську риторику, в якій може бути присутня ксенофобія, мова ненависті, шовінізм. В умовах військового конфлікту українське суспільство, яке переживає певну мілітаризацію життя, стає легкою здобиччю такої політики і схожої риторики. В цьому фокусі, діяльність Інституту лише відповідає таким трендам, і обслуговує інтереси політичного істеблішменту. ; In 2014–2019 historical policy in Ukraine has turned into an important field for the political circle, within the framework of which vigorous activity has been developed to strengthen the national narrative, as policy implementers understood it. The main actor in this field was the Ukrainian Institute of National Remembrance, led by historian Volodymyr Viatrovich. The main ground for intensifying the "battles for the past" was the aggression of the Russian Federation and the conflict in the Donbass. From the point of view of historical figures and the political establishment, their activity was to consolidate Ukrainian society. However, all the activities of the Institute turned into a permanent conflict with intellectuals and society. Intellectuals were concerned about the instrumentalization of history and the actual transformation of the Institute's activities into propaganda, the glorification of right-wing radical movements since World War II. Active groups in society and activists were worried about the Institute's neglect of women's rights - an attack on the 8th of March, stigmatization of the Institute's critics as the "fifth column of the Kremlin". A change in the head of the Institute at the end of 2019 gives hope for a change in policy. However, the situation is complicated by the fact that the current team retains its positions. But even more important is the context into which the Ukrainian case can be entered - a change in political trends in Eastern Europe, and possibly beyond. The main signs of this turn are the rise to power of right-wing governments, which use populist rhetoric, which may include xenophobia, hate speech, chauvinism. In the context of the military conflict, Ukrainian society, which is undergoing a certain militarization of life, becomes an easy prey for such a policy and similar rhetoric. In this light, the Institute's activities only correspond to such trends and serve the interests of the political establishment.